Деякі процесуальні аспекти заліку зустрічних однорідних вимог у господарському та арбітражному процесі

Залік (або зарахування) зустрічних однорідних вимог контрагентів є одним з найбільш поширених засобів врегулювання сторонами своїх взаємних претензій.

Можливість здійснити зарахування зобов’язань на будь-якій стадії їх існування (навіть після порушення виконавчого провадження) до останнього залишає сторонам шанс самостійно владнати конфліктні питання і тим самим наповнює змістом принципи свободи договору та автономії волі сторін. Однак, чи спрацьовує цей принцип на практиці? Як з’ясувалося, зарахування взаємних вимог в рамках арбітражного процесу в Україні є проблематичним.

Правова природа заліку (зарахування) зустрічних вимог

Нагадаємо: згідно з матеріальним правом України, зарахування є одним із способів припинення зобов’язань, який полягає в погашенні зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, або не встановлений, або визначений моментом пред’явлення вимоги. Для проведення зарахування необхідна наявність певних умов, а саме: вимоги повинні бути зустрічними (тобто такими, що випливають із взаємних зобов’язань між двома особами) та однорідними (як правило, йдеться про взаємні вимоги грошових сум в одній і тій самій валюті); має настати строк виконання за всіма зустрічними вимогами. Саме таким чином регулюють питання зарахування Цивільний (стаття 601) і Господарський (стаття 203) кодекси України. Звертаємо увагу на те, що зарахування є односторонньою операцією, для якої достатньо заяви однієї сторони (така правова позиція міститься в низці судових рішень)[1]. Проте зарахування може здійснюватися за згодою обох сторін шляхом підписання ними договору (угоди) про зарахування зустрічних однорідних вимог. Відповідно, зарахування вважається вчиненим із дати підписання заяви однією стороною або договору (угоди) — обома. Отже, маємо чітку правову норму, яка дає сторонам право здійснити залік, у тому числі шляхом подання односторонньої заяви про зарахування зустрічних вимог.

Зарахування зустрічних вимог у господарських відносинах не допускається щодо вимог, за якими сплинув строк позовної давності, а також у випадку, якщо сторони  у своєму договорі визначили неможливість заліку зустрічних вимог[2].

Практика судів загальної юрисдикції України

Тепер перейдемо до процесуальної сторони справи. Слід відзначити, що у практиці судів загальної юрисдикції вищеназвана правова норма застосовується досить широко. Контрагенти, які бажають врегулювати спірні питання шляхом зарахування, загалом не повинні зіткнутися з проблемами у вирішенні цього питання судами загальної юрисдикції. Так, закон та практика господарських судів дозволяють стороні здійснити зарахування як в процесі судового розгляду справи[3] (в такому випадку заява про зарахування повинна мати письмову форму й адресуватися позивачеві, а її копія і докази надсилання позивачеві чи одержання останнім сторона повинна подати до господарського суду), так і на стадії виконання судового рішення[4]. Судові рішення підтверджують, що Закон України “Про виконавче провадження” не містить заборони щодо можливості проведення зарахування зустрічних вимог на стадії виконавчого провадження, і порушення виконавчого провадження не є перешкодою для припинення зобов’язання шляхом зарахування. Слід зауважити, що на практиці непоодинокі випадки відмови державних виконавців у здійсненні зарахування зустрічних однорідних вимог на стадії виконання судового рішення, із посиланням на те, що такий спосіб виконання як зарахування зустрічної вимоги прямо не зазначений в Законі України “Про виконавче провадження” та в Інструкції про проведення виконавчих дій. Однак вважаємо, що наявні правові підстави для оскарження відмови державного виконавця в судовому порядку.

Крім того, у випадку, якщо сторона, яка отримала заяву про зарахування, вважає, що така заява порушує її права, отримувач заяви про зарахування вправі висунути свої заперечення (зокрема, щодо характеру, терміну, розміру виконання тощо) шляхом звернення до суду з позовом про застосування передбачених законом засобів захисту своїх прав (наприклад, заявити про примусове виконання зобов’язання в натурі) — в цьому випадку спір підлягатиме вирішенню судом по суті з врахуванням всіх матеріалів і обставин справи[5]. У випадку, якщо заява про зарахування зустрічних вимог не оскаржена в судовому порядку, вважається, що отримувач заяви погодився на зарахування вимог у вказаній в заяві сумі[6].

Підхід Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України

Іншою виглядає ситуація, якщо сторони “передають” свою суперечку на розгляд Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України (МКАС). У п.1 статті 24 Регламенту МКАС прописане право відповідача пред’явити зустрічний позов або заявити вимоги з метою заліку за наявності арбітражної угоди, яка охоплює такий позов або вимоги поряд з вимогами за первісним позовом. При цьому, за п. 2 ст. 24 Регламенту МКАС, зустрічний позов має бути пов’язаний з первісним позовом. Тлумачення цієї статті знаходимо в рішенні МКАС від 15 березня 2002 року (справа за позовом української компанії до чеської фірми), з якого стає очевидним, що:

(1) сторона не має права заявити вимоги про залік, які випливають з договору, що не є предметом спору;

(2) МКАС не має права здійснити залік вимог, які випливають з різних контрактів, оскільки суд обмежений обсягом арбітражної угоди, що міститься у контракті;

(3) МКАС також не має ані права, ані можливості перевірити однорідність вимог, пред’явлених до заліку, дійсність контракту, з якого випливають вимоги щодо заліку, оскільки ці питання не охоплені арбітражною угодою сторін.

Уявімо ситуацію, коли боржник подає проти кредитора позов за контрактом А, маючи при цьому заборгованість перед кредитором за контрактом Б. Обидва контракти містять умову про вирішення спорів МКАС, і обидва контракти посилаються на застосування матеріального права України. Погодьтеся, що здійснення зарахування у цьому випадку було б логічним та очікуваним кроком. Однак МКАС зв’язаний нормами Регламенту та, на відміну від господарських судів, не має права здійснити залік вимог, які випливають з різних контрактів, що юридично не пов’язані один з одним. При цьому, тлумачення поняття, чи пов’язані контракти один з одним, залишається на розсуд МКАС, і, як правило, вирішується не на користь особи, що заявляє про зарахування.

Отже, суд обмежує свої повноваження у вирішенні питання зарахування, пояснюючи це тим, що сторони у своїй арбітражній угоді не обумовили можливості застосування заліку взаємних вимог. Таким чином, інститут заліку зустрічних однорідних вимог на сьогодні існує в матеріальному та господарському процесуальному законодавстві, проте, на жаль, можна говорити про недосконале його врегулювання процесуальними нормами міжнародного арбітражу.

Практика іноземних арбітражів

Проаналізувавши регламенти міжнародних арбітражних судів інших країн, можна дійти таких висновків. Переважним є правило, згідно з яким арбітражний суд визначає межі своїх повноважень (тобто має право приймати рішення щодо своєї компетенції з тієї чи іншої справи)[7]. Положення, що регулюють застосування зарахування, зустрічаються не у всіх регламентах (наприклад, Лондонський і Стокгольмський арбітражні регламенти не містять окремих положень про зарахування). Слід зазначити, однак, що правила Стокгольмського арбітражу передбачають можливість поєднання („консолідації”) двох окремих справ на прохання сторони[8]. Арбітражний регламент Міжнародної торгової палати (Париж) посилається на зарахування, хоча і не конкретизує його[9]. Показовим у даному випадку є рішення Паризького Міжнародного арбітражного суду при Міжнародній торговій палаті у справі 3540 (1980): застосовуючи принципи УНІДРУА (UNIDROIT), суд прийняв рішення, що “в принципі залік є прийнятним”. Що стосується Російського міжнародного арбітражного суду, то його регламент, так само, як і регламент МКАС при ТПП України, дозволяє заявити вимоги з метою заліку лише за умови прив’язки цих вимог до вимог за первинним позовом[10]. До речі, такої умови ми не знайшли в жодному з розглянутих регламентів іноземних арбітражних органів.

Проте, найбільш широкі можливості для заліку надає Швейцарський регламент міжнародного арбітражу (Swiss Rules of International Arbitration), розроблений на основі арбітражних правил ЮНСІТРАЛ (UNCITRAL)[11]. У пункті 5 статті 21 Регламенту йдеться, що «арбітражний суд має юрисдикцію розглянути заяву сторони про зарахування, навіть якщо відносини, з яких випливає ця заява, виходять за рамки арбітражної угоди або є об’єктом іншої арбітражної угоди або умови про вибір суду». Іншими словами, швейцарський арбітраж поширює свої повноваження на відносини, які лежать поза рамками арбітражної угоди, а отже, вправі розглянути заяву про залік вимог, які випливають з іншого контракту.

Висновки

Враховуючи вищевикладене, контрагенту, який пов’язаний із іншою стороною двома або більше контрактами та який потенційно розглядає можливість здійснити залік зустрічних вимог за такими контрактами, ми рекомендуємо:

а)  включати до контрактів положення про можливість одностороннього заліку зустрічних однорідних вимог, в тому числі із вимогами, що випливають з інших контрактів;

б)  включати до тексту арбітражної угоди положення про передання на розгляд арбітражу спорів, що випливають із вимог про залік взаємних зустрічних зобов’язань, в тому числі заснованих на інших контрактах;

в)  передавати спори за контрактом на розгляд арбітражних судів  Базеля, Берну, Женеви, Лозанни, Лугано, Нойшателя і Цюріха (Швейцарія), які діють за вищезгаданим уніфікованим Швейцарським регламентом міжнародного арбітражу.

Міжнародному комерційному арбітражу при ТПП України ми б радили переглянути вказані вище процесуальні норми Регламенту, що ускладнюють залік зустрічних однорідних вимог, заснованих на двох різних контрактах, оскільки зазначені правила нівелюють зміст відповідних матеріальних норм, а отже зміщують акценти, розставлені матеріальним правом України.

(автори: Юлія Гоптаренко, старший юрист київського офісу ЮФ “Халас і Партнери”, LL.M, та Олена Цибух, юрист київського офісу ЮФ “Халас і Партнери”, к.ю.н.)

[1] Зокрема, див. Постанову Вищого господарського суду України від 22.07.2004 р. №15-03/186,  Постанову Верховного суду України № 21-1518во07 від 06 травня 2008 р.

[2] Див. п.п. 4,5 статті 203 Господарського Кодексу України, п.п. 4,5 статті 602 Цивільного кодексу України.

[3] Див. п. 22 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-08/163 від 12.03.2009 р.

[4] Див. Постанову Вищого господарського суду України № 37/354 від 26.05.2009 р., Постанову Судової палати у господарських спорах Верховного суду України від 11.11.2008 р.

[5] Див. п. 31 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-08/163 від 12.03.2009 р., Постанова Вищого господарського суду України № 11/42пн від 11.07.2006 р., Постанова Вищого господарського суду України № 22/232/09 від 04.08.2010 р.

[6] Див. Постанову Вищого господарського суду № 7/11 від 18.03.2010 р.

[7] Пункт 1 статті 23 Регламенту Лондонського міжнародного арбітражного суду (http://www.lcia.org), пункт 1 статті 9 і пункт 1статті 10 Арбітражного регламенту Арбітражного інституту Торгової палати Стокгольму (http://www.sccinstitute.com), пункт 4 параграфа  2 Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП РФ (http://www.tpprf-mkac.ru/).

[8] Стаття 11 Арбітражного регламенту Арбітражного інституту Торгової палати Стокгольму (http://www.sccinstitute.com).

[9] Пункт 5 статті 30 Арбітражного регламенту Міжнародної торгової палати (http://www.iccwbo.org/ICCDRSRules/).

[10] Параграф 13 Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП РФ (http://www.tpprf-mkac.ru/).

[11] https://www.swissarbitration.org/sa/en/


Комментарии:


Код безопасности:


Новости партнеров

bigmir)net TOP 100   

Новости партнеров

Новости от KINOafisha.ua
Загрузка...
Загрузка...
Афиша кинотеатра Синема Сити

Статус

Еженедельный деловой журнал

Украинский бизнес портал

Электронный деловой журнал

Экономические известия

Ежедневная деловая газета