Фото: Олег Стругоряну
Альона Шкрум
«Я вважаю помилкою розділення цього міністерства»
Пані Альоно, що змінить поділ Мінрозвитку на два міністерства? Особливо якщо враховувати, що час готуватися до зими.
Я вважаю помилкою розділення цього міністерства. Принаймні тому, що перед опалювальним сезоном, перед зимою потрібна якнайкраща координація. Не потрібно робити змін, які вибивають нас із колії. Однак таке рішення вже ухвалили уряд і парламент. Сподіваюсь, два міністри швидко проведуть розділення. Зазвичай це триває до 90 днів, а в нас немає навіть 20. Нам усім у цій країні зимувати. Від того, наскільки швидкими і якісно пропрацьованими будуть рішення, залежить, якою буде зима.
Який ключовий виклик для новостворених міністерств?
Обом міністрам зараз потрібно максимально включатися і працювати в десять разів більше, ніж якби міністерство було єдине.
Ми бачили загальну картину, тому що відповідали і за регіони, і за громади, за житло, ЖКГ, відновлення і транспорт. Ми бачили міграцію людей Укрзалізницею, бачили проблемні місця, конкуренцію між різними видами транспорту, обирали, як краще зробити. Якщо в певному напрямку є якісна залізниця, яку ми захистили, то не треба туди ж будувати дорогу і проводити нові автобусні маршрути. Стратегічно бачили ситуацію в регіонах: один дає раду, інший ні, кому треба підсилення, кому — допомога, куди потрібні гранти, куди — кредити.
Зараз це буде розділене. Один міністр буде максимально бачити картину в регіонах, громадах, з місцевим самоврядуванням, а інший міністр буде займатися відновленням, хоча все відновлення і є в громадах і регіонах. Я сподіваюся, що вони працюватимуть разом, а прем’єр координуватиме це, тому що багато речей без його допомоги все одно неможливі. Однак ця координація буде набагато складнішою.
Фото: facebook/Міністерство розвитку громад та територій України
Житловий квартал на місці зруйнованого військового містечка в Гостомелі, липень 2026 р.
Як поділити міжнародні програми, поки що не знаємо. Але немає сенсу нити, бо рішення ухвалене, парламент проголосував. Треба стиснути зуби і працювати.
Читайте такожУряд Корецького без Федорова та Сибіги, протести з картонками і розчарування у «Слузі народу»
Як передають справи в міністерствах після призначення нового керівництва? Чи забезпечена тяглість напрацьованих політик?
В українській політиці є погана традиція: коли приходить наступник, а тебе звільняють — усе, документи забрали, своїх людей забрали, усе замкнули на ключ, пошредили, нічого не передаємо. Мовляв, хай самі розбираються, бо ми ж самі розбиралися. Під час війни цього категорично не можна робити, бо це призведе до катастрофи.
Коли ми прийшли в міністерство, то не могли знайти й мусили робити наново деякі офіційні документи: вони були втрачені, їх хтось забрав. Також було важко, бо після звільнення Олександра Кубракова до нашого приходу міністерство було без міністра шість місяців. Не було бюджету, не було «перехідної книги». Донори не хотіли спілкуватися, нічого нового не підписували.
Зараз передаємо міністерство в доброму вигляді. Я передала обом міністрам однакову інформацію — вони самі її поділять. Те саме я передала прем’єру й команді, особливо ті речі, де потрібна допомога глави уряду.
Наскільки стабільну основу для раннього відновлення вдалося сформувати? Які напрямки держава має зробити пріоритетними, враховуючи, що відновленням тепер опікуватимуться два міністерства?
Про відновлення як потребу громадян говоримо тоді, коли зруйнували дорогу, міст, інфраструктуру в портах, школи, лікарні, дитячі садки, житло.
Фото: Зоряна Стельмах
На місці обстрілу багатоповерхівки в Києві, 14 травня 2026.
Маємо колосальну цифру руйнування житла. Якщо людям ніде жити, вони спочатку поживуть трішки у друзів чи родичів, а потім поїдуть у Польщу чи Німеччину й не повернуться. Нам було важливо зі самого початку війни сказати всім партнерам, що не можна чекати, коли війна закінчиться, і лише тоді братися до відновлення. Бо ми втратимо колосальну кількість людей — не шість або сім мільйонів переселенців, а пів України. Якщо в Харкові, Херсоні, Миколаєві, Сумах, Запорізькій, Київській, Чернігівській областях не будемо відновлювати житло, дороги, мости, тепло- і водопостачання, то люди там не зможуть залишатися, а Росія саме цього і прагне. Напівпусті міста набагато легше захоплювати.
Для нас було пріоритетом пояснити, що будемо відновлювати все це навіть під ракетними обстрілами. Ми будемо відновлювати Харківську область за 30 кілометрів від Росії, тому що потрібно, щоб люди могли там жити, орендувати квартири, платити податки, розвивати бізнеси, відкривати кав’ярні — навіть зараз. Необхідно дати їм страхування, дешеві кредити для бізнесу, компенсацію «єВідновлення» за пошкоджене житло, щоб вони могли самі його відновити і відбудувати за державні гроші. Ці гроші нам потрібні. Їх мало в державному бюджеті — він весь іде на армію, тому вони потрібні від країн-донорів.
«Ми відновили кредитні програми, отримали нові грантові угоди й уперше заговорили про можливість приватних інвестицій»
Як Україна отримує гроші на відбудову? Хто їх дає?
Є сформована, не дуже публічна, але ефективна платформа донорів. Члени платформи донорів — це всі країни, які надали нам від мільярда доларів або щонайменше 1% ВВП. Країни, які дали трохи менше мільярда, є спостерігачами. Це платформа для спілкування прем’єра, міністра і його заступників із партнерами про найважливіше.
На початку в нас були майже виключно кредитні гроші, які залишилися з попередніх років. Їх було небагато, й частково кредитні програми вони були зупинені. Ми сказали, що треба їх відновити. Зараз повертати кредити важко, але є області, громади і держава, які дають гарантії, що ми повернемо цей кредит.
Фото: Олег Стругоряну
Альона Шкрум і Ольга Айвазовська
Також ми знайшли багато грантів. Японці, наприклад, дали велику суму для громад — на відновлення, теплопостачання, когенераційні установки, проходження зими. Є й інші програми, які передбачають можливість і кредитів, і грантів. І є приватні інвестиції. Нам треба було використати все це.
Приватні інвестиції зараз лише починаються. Ми зробили стрибок від початку війни, коли всі держави-партнери і бізнес чекали на її завершення і думали заходити тоді, коли не буде російських дронів і ракет. Так відбувається в ідеальному світі, але ми бачимо, що війна так швидко може не завершитися, а нам треба зараз зберегти людей і відновлювати економіку.
Ми відновили кредитні програми, отримали нові грантові угоди. На кожній конференції підписували 20–30 нових угод, які потрібно «розпаковувати».
Ми вперше залучили приватні інвестиції у відновлення через страхування ризиків. Якщо ви — великий чесний європейський бізнес, то, мабуть, не захочете заходити в Україну, якщо вам хтось не застрахує воєнні ризики. Зараз є така можливість. Ми добилися того, що європейським компаніям будуть страхувати воєнні ризики, а тепер нам треба дати їм проєкти, куди заходити.
Над усіма цими процесами ми працювали останні 600 днів, щоб усі чотири механізми — гранти, кредити, їхнє поєднання і приватні інвестиції — могли до нас заходити. Щоб переконати партнерів, що відновлювати потрібно вже зараз, а не чекати. Ця робота тривала не один місяць на рівні президента, прем’єра і нашого міністерства.
Не всі партнери досі із цим погоджуються. Південна Корея заморозила все і зараз не бере участі у відновленні України, чекаючи на завершення війни. А Фінляндія, Швеція, Норвегія, Данія та ще кілька держав дали найбільше грошей порівняно з їхніми ВВП. Вони вчаться у нас, беруть у нас технології, просять навчити їх захищати критичну інфраструктуру. Вони близько до Росії і знають, що таке Путін, тож найбільше вкладаються в наше відновлення.
Фото: facebook/Київводоканал
Обладнання для ремонту систем водопостачання данської компанії Novafos, благодійна допомога Київводоканалу.
Як держава формує перелік стратегічних об’єктів відновлення, що потребують зовнішнього фінансування?
Мінрегіон спільно зі спеціалістами Світового банку, Європейського Союзу та ООН підготували п’ять звітів про всі збитки та потреби щодо відновлення. Впродовж трьох місяців ми збирали інформацію й оцінювали всі пошкодження в кожній сфері: від культури до приватного бізнесу, транспорту, сонячних панелей, пам’ятників, шкіл, укриттів і так далі. Ми оцінювали збитки і потребу в грошах. Фахівці Світового банку навіть рахують втрачену вигоду, податки, прибутки підприємств.
Цей звіт — найважливіший документ, на який усі спираються, тому що до нього є довіра. Є конкретна цифра, вирахувана експертами, які це робили свого часу в секторі Газа, країнах колишньої Югославії після війни, Ємені, багатьох інших країнах.
Якщо нам дадуть зараз 588 мільярдів доларів, то ми майже все пошкоджене зможемо відновити. Наскільки ця сума велика чи мала? Це приблизно в 25 разів більше, ніж пошкодження у всіх країнах колишньої Югославії після війни. А в нас війна ще триває, щодня руйнування додаються.
Читайте такожВідмовилися жити на могилах. Уперше в Києві постраждалі отримають гроші замість відбудови зруйнованого житла
Якщо нам віддадуть 300 мільярдів доларів заморожених російських активів, ми закриємо трохи більш ніж половину збитків. Ще, припустімо, 150 мільярдів ми зможемо закрити за допомогою кредитів і грантів. Кредити ми будемо виплачувати 30 років. Можливо, колись частину попросимо списати — інші держави теж так робили.
Кредити, до речі, найдешевші, коли інші держави дають їх напряму. Я, наприклад, відповідала за угоди з Італією — кредити під 0% на 30 років. А Європейський інвестиційний банк, який є спільним для ЄС, дає кредити під 3,5% на 25–30 років, і перші 7–10 років можуть бути пільговими, коли майже не сплачуєш тіло кредиту, лише відсоток. Це найкращі кредити у світі.
Але все одно залишається частина потреб, яку ми не знаємо, як закрити, навіть якщо нам передадуть усі активи Росії. Тому ми кажемо: «Нам потрібні приватні інвестиції». Оскільки найбільш зруйновані житло, інфраструктура, дороги, порти, логістика, водопостачання, мережі, то це те, що ми не будемо продавати під приватні інвестиції. Ми не ухвалили рішення приватизувати всі водоканали або порти. Це точно не на часі.
Фото: Олег Стругоряну
Альона Шкрум
Вперше ми розпочали приватно-державне партнерство. Коли інвестор заходить, а держава залишається власником об’єкта і передає його в управління. Наприклад, концесія терміналів портів. Ми не готові продавати стратегічну інфраструктуру, але готові давати її в управління на конкурсних засадах тим, хто заплатить більше.
Так працюють найбільші й найкрутіші порти у світі, бо приватний оператор ефективніший. Ми довго готували аргументи і для прем’єра, і для президента. Було не очевидно, що зараз час починати ці концесії. Проте ми вирішили спробувати і запустили першу концесію контейнерного терміналу порту Чорноморська.
Залежно від успішності цього кейсу ми зможемо почати більше інвестицій: у водопостачання, водоканали, дороги. Якщо в нас немає грошей на ці інвестиції, а у приватних компаній є, і вони можуть краще це заменеджерити, то це круто.
«Інвесторів у світі багато, але вони не заходять в Україну, бо бояться і не бачать конкретних проєктів»
Чому як перший проєкт приватно-державного партнерства обрали саме термінал у Чорноморську?
Чотири компанії з десяти найбільших операторів у світі офіційно подали заявки на концесію контейнерного термінала і перебувають у процесі змагання. Якщо вони туди зайдуть, це буде безпековим чинником для Росії. Одне — бомбити українські судна і термінали, інше — бомбити термінали найбільших операторів світу. Особливо якщо компанії, які отримають різні концесії, будуть із різних континентів: хтось із Європи, хтось з арабського світу, хтось із Америки.
Для нас було важливо протестувати, чи взагалі такі оператори братимуть участь у цьому конкурсі. Ми виставляємо критерії, кажемо, що передамо цей термінал в управління на 40 років, але вимагаємо, щоб компанії не звільняли людей протягом 5–10 років і вклали близько 150 мільйонів євро. В України таких грошей зараз немає. І вимагаємо завантажити термінал. Обов’язковий мінімум — 200 тисяч контейнерів на рік, але насправді порт може мати мільйон.
Читайте такожПорти на замку, зерно в рукавах. Якими будуть економічні наслідки війни на виснаження
Фото: Олег Стругоряну
Альона Шкрум і Ольга Айвазовська
Цей термінал обрали не лише тому, що він глибоководний. Десять років тому через нього проходило 50% контейнерних перевезень країни, а зараз — нуль. Через ускладнену логістику, але більше через відсутність грошей і інвестицій. Він старий, не модернізований, тому, щоб він запрацював, потрібно вкласти гроші.
Виділити з державного бюджету 100 мільйонів доларів? У нас їх просто немає. Взяти кредит теж важко, і тоді потрібен дуже крутий управлінець, а держава має невеликі можливості керувати подібними проєктами. Тому краще взяти топового портового оператора, який має контейнери, знає, як це робити, і готовий вкласти туди мільярди.
Який інтерес інвесторів у відновленні мостів і доріг? Чи не стануть вони платними?
Публічно-приватне партнерство не обов’язково має бути з платними дорогами. Є приклад Польщі. Коли держава не може взяти великий кредит на мільярд доларів, — а ми зараз не можемо взяти такий кредит, держбюджет його не потягне, — можна на конкурсних засадах залучити компанію, яка запропонує найкращі умови реконструкції дороги до порту чи пункту пропуску, і яка буде її обслуговувати, не роблячи платною. А ми будемо виплачувати мільярд протягом багатьох років. Тобто компанія заходить як величезний банк у сфері обслуговування доріг. У Польщі держава виплачувала гроші десять років, але дороги не стали платними.
Чи можливі приватні інвестиції в соціальну сферу, де потрібне не лише відновлення, а й підвищення енергоефективності?
На об’єктах, які ми відновлюємо, ми відразу встановлюємо сонячні панелі й так забезпечуємо енергоефективність — наприклад, у дитячих садках. Одноразово ця інвестиція дорога: потрібно встановити насоси, теплопункт, мережі, сонячні панелі. Простіше було б відновити без цього, але ця інвестиція окуповується за два-три роки, особливо зараз, коли у нас блекаути.
Мер Тернополя подав один із садочків на нашу програму, взяв кредит для забезпечення енергоефективності. Коли на вулиці було –15° у день блекауту, температура у закладі опустилася лише на 1°, і діти могли там бути, бо було тепло. Довколишні садочки тоді були непридатними: втрачали тепло через вікна і старі насоси.
Фото: ternopilcity.gov.ua
Роботи з термомодернізації в дитсадку №1 в Тернополі, травень 2026 р.
Таку інвестицію можуть робити і приватні компанії — разово заплатити кілька мільйонів доларів, а далі садочок, міський голова, громада повертатимуть їх невеликими частками протягом 10 років.
«Штучний інтелект може показати, де найбільше потрібне посилення»
Як формується пріоритетність обʼєктів відновлення коштом держбюджету?
У нас немає єдиного пулу грошей, щоб вибирати, що саме профінансувати. Є три тисячі об’єктів із різних сфер і програм.
Коли я прийшла в міністерство, там були Excel-таблички формату А3. На кожну нараду — різні таблички, на кожен проєкт — різні таблички з великою кількістю цифр. Перше, що спало на думку, — це треба оцифрувати, а не тримати в таких табличках, і поставити на мапу України, щоб побачити наш портфель як держави, адже міністерство займалося 90% всього відновлення. Крім нас, у відновленні беруть участь Мінекономіки, приватний бізнес і енергетики.
Нам допомогла українська IT-компанія Sigma. Вони представили цей проєкт на конференції у Ґданську. У базі 68 програм, і по кожній можна побачити, як обирались об’єкти. Більшість цієї інформації потрібна в системі DREAM. Об’єкти для більшості програм ми вибирали через цю систему. Громади вносили об’єкти, розставляли пріоритети, подавали на конкурс, а ми і банк обирали проєкти для втілення.
Ці гроші дешевші за міждержавними угодами з європейськими банками. Ми підписали і ратифікували багато таких угод, але обираємо не лише ми. Обирають, зокрема, і банки — за прозорою процедурою. Останньою під час моєї роботи в міністерстві була угода на 100 мільйонів євро на водопостачання та водовідведення.
Заявки могли подавати громади і комунальні підприємства. Єдине обмеження — у населеному пункті має жити щонайменше десять тисяч людей. Заявок подали на 600 мільйонів євро.
Ми з профільним сектором і банком розробили критерії оцінювання. Якщо заявка і документи розроблені за останні два роки, то присвоюється більше балів, ніж якщо документи й інвестплан застарілі. Якщо є багато переселенців — більше балів, якщо це прифронтовий регіон — також. Так формується прозорий перелік, а далі ті, хто отримав найбільше балів, отримують гроші.
Фото: Олег Стругоряну
Альона Шкрум
Чи прогнозували ви міграцію для планування відновлення?
Ні. Ми намагались комунікувати з Міносвіти, щоб розуміти, яка школа, відповідно до реформи, приймає найбільше дітей. Нам цікаво зробити одну велику школу в районі, де є енергоефективність, хороші вчителі, великі класи, поставити сонячні панелі, зробити кухню, укриття. Це наш пріоритет. Так само з лікарнями. Міністерство охорони здоров’я нам говорить: «Це базова головна лікарня, вона пріоритетна», — і ми на це зважаємо. А про міграцію, про те, як буде рухатися фронт, скільки зараз у нас населення і скільки буде, нам би хотілося знати, але в нас немає цих даних.
Чи застосовується штучний інтелект для визначення пріоритетних обʼєктів?
На конференції у Ґданську ми вперше представили попередній прототип системи, в якій ШІ дозволяє оцінювати стійкість регіону: теплопостачання, резервне живлення, скільки є генерації й скільки потрібно, який фізичний захист забезпечений і скільки ще треба. Оцінювати зараз це можна не з нарад, не через координаційні штаби, а даючи доступ до даних штучному інтелекту. Він покаже, де найбільше потрібне посилення, і виведе індекс стійкості регіону.
Індекс показує, що одні регіони класно спрацювали, а інші, зокрема Київ, у складній ситуації. Я плану по Києву так і не побачила. Це мене шокувало, бо я киянка. Зима була дуже важкою, ми всі її пам’ятаємо.
Ми створили прототип із американською компанією Palantir — однією з найбільших у сфері прогнозування у світі. Я сподіваюся, що цей процес триватиме, бо аналогів у світі немає.
Чому обсяг зобовʼязань щодо відбудови, про які заявляють міжнародні партнери, знизився з часів конференції у Лондоні до цьогорічної у Ґданську з 70 до 10 мільярдів євро? Чи були завищені очікування, а зараз оцінки є більш прагматичними?
Вийти на сцену й оголосити, що на наступні десять років буде 10 мільярдів — одне, а підписання конкретних угод — інше.
На початку було багато обіцянок . Потім, коли дійшло до грошей, виявилося, що хтось не готовий давати багато грантів. Хоча такі країни, як Естонія, Литва, Латвія, дали дуже багато порівняно зі своїм ВВП. Найбільше, до речі, саме Естонія.
Фото: ua.urc-international.com/
Під час Конференції з питань відновлення України (URC 2026) у місті Ґданськ , 25 червня 2026 р.
Хтось готовий давати кредити, але Єврокомісія і Євросоюз дуже бюрократизовані. Під кожне євро кредитів, яке вони нам дають, недостатньо лише гарантії нашого державного бюджету, нам треба ще їхні гарантії. Ми постійно критикували їх за те, що вони дуже повільні: ми підписали угоду, а вони не можуть пів року дати нам під неї гарантії. Ми б уже відновили кілька шкіл, а нам тільки гроші зайшли в казначейство.
Держави, які перелаштувалися на швидкі воєнні рейки для нашого відновлення і свого захисту, — це Швеція, Фінляндія, Норвегія, Данія, Литва, Латвія, Естонія, можливо, ще кілька. Інші не перелаштувалися, як і Єврокомісія.
Нещодавно в Брюсселі відбувся форум щодо цивільного захисту. Єврокомісарка Аджа Лябіб почала займатися цим питанням всерйоз. Вони думають, як їм готуватися до оборони, до можливої війни або хоча б до дронових ударів. Деякі держави, зокрема Фінляндія і Швеція, приїхали до нас, подивилися, все вивчили і вже роздали кожному міському голові флаєр про те, що робити, якщо буде війна. А деякі держави відмовляються про це говорити і думати.
Так само і з грошима. Вони спочатку емоційно готові були допомагати, а потім виникла купа бюрократії. Зараз у нас цифри начебто менші, але реальних грошей у відновлення заходить більше, і ми вже теж зрозуміли, що робити.
«Знаєте, на скільки програм подався Київ? На жодну»
Як великі міста готуються до зими?
Коли ми робили індекс стійкості, то враховували, що є міста, такі як Київ, яким просто неможливо нормально підготуватися, бо система дуже централізована. Влучили в одну ТЕЦ, розбили її — і треба три роки, щоб її відновити. Є міста, — Чернігів, Черкаси, — в яких не було ТЕЦ, де система децентралізована. Їм простіше.
Водночас ми бачили різницю в тому, як готуються міста. Ми ж не міністерство, яке взяло всі міста під військову диктатуру. Ми працюємо в межах децентралізації. Тобто маємо зібрати інформацію від міського голови, керівників підприємств, водоканалів. Вони мають сказати, скільки грошей їм потрібно, скільки генераторів. Взимку ми щоранку збирали і проводили наради. Так ми розуміли, де пріоритет. Наприклад, у Миколаєві взагалі нічого немає — отже, всі генератори, всі потужності потрібні туди.
Фото: Сєнкевич Онлайн
Миколаїв отримав 226 дизельних обігрівачів та 8 генераторів.
Як держава ми маємо допомагати, давати або генератори, або донорів, або кредити, або гранти, або програми з держбюджету, кидати гроші з резервного фонду. Але вони самі мають визначити, порахувати і повідомити нам про потреби. Міністр відновлення не буде в кожне місто приїжджати й керувати містом. Для цього є міський голова.
Прифронтовий Харків подавався до нас на всі можливі кредитні і грантові програми. Частину вони вигравали, а частину не потягнули, бо не змогли б повернути такий кредит. Ми шукали можливості, як їм взяти кредит, і допомагали писати заявки.
У Львові пан Садовий дуже довго є міським головою. Він досвідчений, у нього багато міжнародних ресурсів. У нас є програми, де в першій десятці — половина у Львова за балами. Він вміє це робити, він суперактивний, шукає, подається.
Знаєте, на скільки програм подався Київ? На жодну.
Які виклики у підготовці до наступного опалювального сезону є в столиці?
У Києва є гроші й можливості, але потрібна людина, яка сяде, зробить проєкт, дасть доручення, скаже: «Мені потрібен цей проєкт, цей кредит на воду, потрібно щось ще».
Я з паном Кличком за зиму зустріла багато генераторів, які ми вибивали від Єврокомісії саме для Києва, бо він був у найгіршій ситуації. Генератори, які ми вибивали у французів, теж приходили. Але також треба вміти швидко їх встановити. Розставити пріоритети. Це важко, але ми не можемо робити цю роботу замість Києва.
Фото: EPA/UPG
Зруйнована внаслідок російських ударів Дарницька теплоелектростанція в Києві, 4 лютого 2026 року.
Коли ми розглядали найгірший сценарій, — а це, на мою думку, потрібно робити, — то ми були готові евакуювати людей безплатно, за зверненням через «Дію», в місця тимчасового розміщення з компенсацією. Ми проаналізували, скільки є місць, де є гаряча вода і теплопостачання, і скільки грошей на це потрібно. Виявилося, що близько 250 мільйонів гривень, але не більше.
Коли ми обдумували ідею евакуації, самі кияни сказали: не треба. Я ходила у пункти незламності на лівому березі. В одному із них я була з посолкою ЄС Катаріною Матерновою. Поспілкувавшись, ми з’ясували, що люди не збиралися їхати. Говорили: «Скільки? Два тижні? Ми перечекаємо. Дочекаємося, коли будуть наступні генератори».
До того ми ніколи не бачили таких руйнувань критичної інфраструктури. Зараз уже ми розуміємо, що це таке. Ми цілий рік облаштовували фізичний захист, робили розрахунки, отримали один із траншів Європейського Союзу на плани стійкості, тому маємо бути краще готовими. Я сподіваюсь, що Київ максимально використає той час, який залишився.
Уряд має спільно з місцевим самоврядуванням посилено комунікувати про можливості для ОСББ, не відкладаючи це до жовтня?
Наші люди набагато сильніші, ніж ми думаємо, але вони вимагають правди. З ними потрібно чесно говорити. Треба сказати: якщо ситуація буде погіршуватися і Росія буде продовжувати удари, для такого міста, як Київ, неможливо побудувати ідеальну альтернативну систему опалення і живлення. Однак можливо закрити певні прогалини.
У нас є багато програм з енергоефективності. Ми запровадили програму «СвітлоДІМ» — ОСББ або керуюча компанія ставить генератор для ліфта і системи водопостачання. Фонд енергоефективності, який я теж координувала, дозволяє отримувати сонячні панелі для ОСББ. ОСББ має проголосувати за це і виплатити лише 30%, а 70% закриває держава. Якщо у 10 тисячах будинків це зроблять, буде абсолютно інший Київ.
Фото: kyiv1.com
Сонячні панелі на даху ОСББ ‘Художник’ в Києві.
Держава дає варіанти, ми готуємося до поганої ситуації і допоможемо, але треба, щоб включилися всі — від міського голови до людей в ОСББ. Моя колега, яка працювала в напрямку енергоефективності, не змогла створити ОСББ у своєму будинку. Це теж проблема, що деякі люди не готові і не хочуть брати на себе відповідальність.
Коли в Києві буде достатньо укриттів? Які рішення можливі?
У Міністерства було три програми раннього відновлення, за якими місцева влада через систему DREAM подає заявки і може отримати грант на укриття.
Київ — у зоні пріоритетів. Чи вони цим користувалися, чи ні, — я не знаю. Не готова сказати, скільки укриттів зробили й скільки ще потрібно.
Агентство відновлення напрацювало як експеримент інновацію — мобільні укриття, створювати які вдесятеро дешевше, ніж будувати чи відновлювати стаціонарні. Мобільне укриття вже є у Бородянці — містечку, яке було зруйноване на 80% і яке комплексно відновлювали. Раджу туди поїхати, подивитися.
Укриття футуристичне, ніби з фільму «П’ятий елемент». Це труба, в якій може вміститися 50, 10 або 150 людей. Таке укриття збирають за кілька тижнів, якщо треба, то й за тиждень, закопують, а потім можна його розкопати і перевезти. Всередині є кондиціонер, телевізор, туалет. Туди може спуститись людина на колісному кріслі. Це крута технологія, яку роблять українці. Нею зацікавилися американці, щоб, приїжджаючи, використовувати їх як готелі.
Читайте такожПідземні школи по-київськи: Чому масштабне будівництво протирадіаційних укриттів не покращує ситуацію в столиці
Війна — це постійна боротьба за час. Мета Росії — зруйнувати все максимально, щоб тут не можна було залишатися великій кількості людей, а наше завдання — відновлювати швидше, ніж Росія руйнує. Нам треба робити це ще швидше і ще інноваційніше. Ми не можемо просто будувати стаціонарні укриття, або лише відбудовувати ті, що є. Інноваційні ідеї — те, за чим майбутнє. Ідею укриття ми знайшли. Ідеї щодо захисту «Укрзалізниці» — також. Вони зараз можуть навчати світ, як працювати в умовах такої величезної катастрофи. Ми втратили більш як 200 локомотивів, але потяги їздять. В Європі, повірте мені, ніхто б нікуди не їздив.
Фото: Укрзалізниця
Пошкоджений російським дроном локомотив.
На сьогодні у нас зруйновано три мільйони юнітів житла, де «юніт» — квартира, гуртожиток, приватний будинок. Це більше, ніж усе житло в Данії. В таких умовах інша країна вже б, мабуть, давно перестала існувати, була б завойована, а ми — ні.
Ми роздавали житлові сертифікати. Люди через «Дію» можуть оформити кредити за програмою «єВідновлення». Фонд енергоефективності за програмою «ВідновиДІМ» відбудував дві тисячі будинків за два роки.
Зруйновано чотири тисячі кілометрів доріг. Це як дорога до Брюсселя і трохи назад. Не було грошей у Дорожньому фонді. Після зими дороги були в поганому стані. Ми зібралися, отримали гроші, підписали міжнародні угоди, і зараз ситуація з дорогами покращилась. Ми — країна, яка збирається попри все і здатна до інноваційних, швидких рішень. Нам не вистачає координації, довіри один до одного і системи.
«Для країни погано, коли люди не хочуть іти в уряд»
Як підвищити видимість роботи уряду? Що впливає на суспільну довіру до нього?
Проблема передусім у тому, що люди не хочуть іти в уряд. Знайти помічників на гарну зарплату — навіть не на держслужбу, а на європейські донорські проєкти, — стало критично важко. Якщо раніше на конкурс на посади, наприклад, до Офісу реформ, де гарні зарплати, приходили 20 людей на місце і боролися за нього, то зараз приходять двоє, які живуть за кордоном, і ми не можемо взяти нікого.
Ми дуже втомилися, всі травмовані на п’ятий рік великої війни. Нам треба знайти в собі сили знов перезавантажитися. Але для країни погано, коли люди не хочуть іти в уряд. І тому, що не вірять, і тому, що втомлені, і тому, що уряд непомітний.
Проблема з видимістю роботи уряду в тому, що в мирний час ми б публічно говорили відкриття кожного з трьох тисяч об’єктів після відновлення. Тепер про 90% цих об’єктів ми не говорили. У нас була позиція, що краще не сказати і не отримати лайки, ніж сказати — і завтра туди прилетить. У містах, де було зроблено багато об’єктів, де відкрили нові школи, укриття, водоканали, очисні споруди, люди про це знають.
Мені здається, що під керівництвом нового прем’єра, який дуже орієнтований на бізнес і на результат, зараз вдалий момент для того, щоб це все перезавантажити.
Фото: Олег Стругоряну
Альона Шкрум
Читайте такожЯк розкрити трильйонний потенціал України
Цифри свідчать, що ні чорта у Росії не вийде. Але нам під це потрібні гроші, більше міжнародної підтримки, допомоги, а всередині — трішки більше координації дій, трішки більше нової коаліції, нового соціального договору: ми всі разом це все-таки подолаємо, сто відсотків. Потрібно пробувати працювати спільно. Кожен на своєму місці має щось зробити. Від ОСББ, які мають податися на доступні програми, щоб купити генератори або поставити сонячні панелі на будинок, особливо в Києві, до міських голів, від яких потрібно вимагати точно не менше, ніж від уряду і депутатів, коли йдеться про місцеві справи, і до тих людей, які готові заходити на держслужбу. Якщо ти не служиш у війську, не виконуєш критичну функцію, не займаєшся розмінуванням, не лікар, то маєш віддати якусь частину свого ресурсу місцевому самоврядуванню, громадській активності, державній службі. Це внесок кожного.
Уряд повинен більш відкрито комунікувати з суспільством?
Це, мабуть, найбільший урок для уряду. Що б я робила інакше, якби ці 600 днів могла повторити? Точно б набагато більше комунікувала.
У перші три місяці роботи в мене не було жодного фейсбук-допису, бо була катастрофа на катастрофі. Тебе в цю катастрофу занурює і ти не встигаєш дихати. А коли ти не встигаєш дихати і не комунікуєш, то не встигаєш і стратегувати. Бо коли комунікуєш для суспільства, то робиш висновки. Це те, чого не вистачає. Я сподіваюсь, що цей уряд зможе робити це краще.