Під час судового засідання служниця Феміди відкрито ставала на бік позивача та ігнорувала вимоги законодавства, що стало предметом скарги до Вищої ради правосуддя. Як з’ясувалося, питання до кандидатури Юлії Савчук були і два роки тому, коли вона проходила відбір на посаду судді.
Кадровий дефіцит та квартирна справа
Судова система України перебуває у перманентній кризі ледь не впродовж усіх часів Незалежності, проте останні роки принесли ще більше викликів. Однією з найгостріших проблем залишається кадровий дефіцит: робота Вищої кваліфікаційної комісії суддів (ВККС), яка оцінює, відбирає та рекомендує до призначення нових служників Феміди, була заблокована з кінця 2019 року до середини 2023-го. Як наслідок, нестача кадрів у судах складає 65%, за даними Ради суддів України, а навантаження на суддю у великому місті може перевищувати тисячу справ на рік, при європейській нормі у 200-300 проваджень.
У 2024 році оновлений склад ВККС після чотирирічної паузи активно взявся за розгляд кандидатур для заповнення тисяч вакансій в українських судах. Як наслідок, за рік до призначення було рекомендовано рекордного 471-го суддю, з яких 464 були затверджені на посадах указами президента. Така активність дала надію на хоча б часткове подолання кризи, проте з’явилась нова загроза: чи не призведе бажання закрити кадровий голод до того, що “зелене світло” на роботу у судах можуть отримати люди недостатньо кваліфіковані чи, що гірше, недостатньо доброчесні?
Саме тому показовими є не лише цифри щодо кількості новопризначених суддів, а й конкретні історії тих, хто отримує суддівські повноваження. Один із таких кейсів – судді Шевченківського районного суду міста Києва Юлії Савчук. Її некомпетентність, ігнорування законодавства та неприхована упередженість вразили навіть людей, які знайомі з роботою українських судів не з чуток, і стали предметом резонансної дисциплінарної скарги до Вищої ради правосуддя (ВРП). Скарга, надіслана 7 вересня адвокатом Олесею Остащенко, містить у додатках записи та стенограми двох судових засідань, де головувала суддя Юлія Савчук.
Сам спір стосується квартири у столичному житловому комплексі LookyanSky. Позивач – банкір Юрій Боцман – вимагає витребувати її “з незаконного володіння” та визнати припиненою іпотеку. Стверджує: придбав житло у 2023 році у підприємця Вагіфа Абдуллаєва – кінцевого бенефіціарного власника компанії-забудовника ТОВ “Люкс А” – шляхом укладення договору відступлення прав вимоги за 1 млн грн, які нібито були передані третій особі – директору “Люкс А”. Разом з тим, позивач не надав жодного доказу передачі коштів – розписки, платіжного доручення чи іншого документа. За версією відповідача, договір був формальний і укладався на забезпечення позики, яку Юрій Боцман надав Георгію Зубку – своєму товаришу та тодішньому бізнес-партнеру Вагіфа Абдуллаєва (що підтвердив сам позивач, надаючи свідчення поліції у кримінальному провадженні). Виходячи з цього, реальної покупки квартири не було. У подальшому вона була внесена до статутного капіталу ТОВ “РЕСА” та передана в іпотеку приватній особі.
Комедія на судовому засіданні
Так чи інакше, 16 лютого цього року позивач через свого адвоката подав позов на ТОВ “РЕСА” до Шевченківського районного суду міста Києва. 24 лютого суддя Олена Кондратенко винесла ухвалу про відкриття провадження та призначила підготовче судове слухання. Проте вже 8 червня сам Юрій Боцман подає до цього ж суду ідентичний позов: з аналогічними вимогами про витребування цієї ж квартири та припинення іпотеки, вказавши при цьому тих самих відповідачів і третіх осіб.
Згідно з нормами Цивільного процесуального кодексу (ЦПК), паралельний розгляд двох тотожних спорів не допускається (пункт 3 частини 1 статті 186; тотожним вважається спір, де збігаються сторони, предмет і підстави позову). Більше того, стаття 44 ЦПК передбачає, що подібні дії з боку позивача можуть бути “зловживанням процесуальними правами” з метою “маніпуляції автоматизованим розподілом справ між суддями”. Простіше кажучи, таким чином, зазвичай, недобросовісні позивачі намагаються потрапити на “свого” суддю. Тим не менш, 19 червня суддя Шевченківського районного суду Юлія Савчук грубо ігнорує вимоги закону та відкриває провадження за другим позовом.
11 серпня відбувається підготовче засідання, на якому сторона відповідача просить закрити справу-”дубль”, як того і вимагає закон. Проте поведінка судді ошелешує: Юлія Савчук відкрито стає на бік позивача і, фактично, перебирає на себе роль його адвоката. Так, відкриття паралельного провадження за ідентичним позовом вона фактично аргументує піклуванням про позивача та його фінанси (“якщо і один суддя залишить позов без розгляду з одних підстав, і інший суддя залишить позов без розгляду, – позивач змушений буде додатково готувати ще один позов, ініціювати ще третє провадження, сплачувати додатково судовий збір”, – бідкалась Савчук, що потрапило і на відеозапис судового засідання). Представник позивача, своєю чергою, мотивував подачу повторного позову “щасливою рукою” свого клієнта. Цього “аргументу” судді виявилось достатньо і вона відмовилась залишити позов без розгляду.
На наступному засіданні, 18 серпня, Савчук видала нові “перли”, заявивши представникам відповідача, що ті мають бути вдячні позивачу, який подав “лише два, а не три чи чотири позови, як це буває”. На цьому ж слуханні суддя відмовила відповідачам у залученні до справи підприємця Вагіфа Абдуллаєва, який є стороною договору, на підставі якого позивач вимагає витребувати квартиру, назвавши таке клопотання спробою “затягування розгляду”.
“Помилка з комою” та незнання закону: як суддя проходила відбір
Як пояснити таке відверте нехтування законом і знущання над учасниками судового процесу? Як в принципі людина з такими прогалинами у знанні законодавства пройшла процедуру добору та зрештою отримала суддівські повноваження? Указ про призначення Юлії Савчук суддею Шевченківського районного суду міста Києва, підписаний президентом, датується 16 жовтня 2024 року. За пів року до цього, 6 лютого 2024 року Вища кваліфікаційна комісія суддів провела співбесіду з кандидаткою, за підсумками якої рекомендувала її на посаду, а 21 березня 2024 року це рішення підтвердила Вища рада правосуддя, яка і внесла кандидатуру на підпис голові держави. Разом з тим, текст рішення ВККС свідчить, що все було не так гладко: із трьох членів комісії двоє проголосували за те, щоб рекомендувати Юлію Савчук (Н.Р. Кобецька і Я.М. Дух), натомість одна (Г.М. Шевчук) виступила проти.
Така неодностайність не може не привернути увагу: сам факт того, що пані Савчук покликали на співбесіду у ВККС, означає, що кандидатка успішно склала відбірковий іспит і відповідала всім формальним вимогам для призначення суддею. Ясність вносить відеозапис співбесіди, опублікований на офіційному YouTube-каналі Вищої кваліфікаційної комісії. Із нього випливає, що до кандидатури Юлії Савчук у членів комісії справді виникло багато запитань. Зокрема, майбутня суддя у своїй декларації не вказала квартиру у Луцьку, де вона була зареєстрована, пояснивши це тим, що фактично там не проживає з 2018 року, і що це – оселя її колишнього цивільного чоловіка. Члени комісії не могли приховати подив: невже кандидатка на посаду судді не вивчала правила заповнення декларацій, та що завадило їй вирішити це питання за стільки років? Здивувала і відсутність у деклараціях Савчук будь-яких активів: нерухомості, автівок чи грошових коштів. Кандидатка на запитання членів комісії підтвердила, що не має нічого. Водночас, вказані Юлією Савчук доходи, отримані нею під час роботи в “Укрсоцбанку” та банку “Львів”, виявилися значно більшими за ті, з яких були сплачені податки. Майбутня суддя пояснила, що “помилилася з комою”: заробила не 6 млн 775 тис. грн, а тільки 677 тис. Грн.
У подальшому з’ясувалися інші деталі біографії кандидатки: кримінальна справа, відкрита за заявою колишнього чоловіка, цивільні спори з тим самим колишнім чоловіком (який намагався через суд виписати Савчук зі своєї квартири), а також – “Універсал Банком” і “Луцькводоканалом” (останні домагалися стягнення заборгованості). Проте “вишенькою на торті” стало незнання майбутньою суддею базової теорії: відповідаючи на запитання членів комісії, Юлія Савчук не змогла вірно назвати максимальний термін притягнення до відповідальності за адміністративні правопорушення (до року для окремих категорій справ; кандидатка відповіла “три місяці”), а також “плавала” у відповіді про набуття статусу викривача корупції.
У підсумку, пані Савчук все таки одягнула суддівську мантію. Заради справедливості, варто сказати, що знання базових норм законодавства за наступні два роки вона все ж підтягнула: як зазначає у своїй скарзі адвокатка Олеся Остащенко, впродовж двох місяців до злощасного засідання у справі ЖК LookyanSky, суддя Юлія Савчук у 20-ти аналогічних випадках залишила без руху позови, що були ідентичними. Отож, з нормами Цивільного процесуального кодексу служниця Феміди знайома.
Наразі дисциплінарна скарга перебуває на розгляді Вищої ради правосуддя – органу, який два роки тому і подав кандидатуру Савчук на підпис президенту, попри проблемні питання, які виплили на її співбесіді у ВККС. Рішення ВРП стане показовим: чи дбає найвищий суддівський орган не лише про кількість, але й якість суддівського корпусу?
У будь-якому разі, кейс судді Юлії Савчук підтверджує: кадровий голод не може виправдовувати зниження вимог до тих, кому держава доручає вершити правосуддя. Шлях подолання кризи українського судочинства – не лише у заповненні вакансій, але і відновленні довіри суспільства до суду, що є значно складнішим завданням.