Фото: Зоряна Стельмах
Наслідки атаки на багатоповерхівку в Києві, 6 липня 2026 р.
Місце, де був будинок
Київ. За п’ять днів до нашої розмови російська ракета вкотре знищила секцію житлової багатоповерхівки.
Важка техніка вже майже розчистила завали. Там, де були квартири, — чорна порожнеча. Біля дерева у дворі — квіти, дитячі іграшки, лампадки та портрети загиблих родин. Задня стіна розташованого поруч торговельного центру повністю обпалена. Люди стоять мовчки, дехто плаче.
— Я, мабуть, ніколи тут більше не купуватиму каву. Станція метро тепер назавжди асоціюватиметься зі смертю, — тихо каже перехожий.
Українська енергетика сьогодні існує саме в такій системі координат. Її неможливо просто ремонтувати за мирними регламентами. Необхідно одночасно латати дірки після ударів, захищати вціліле бетоном і сітками від наступних атак, будувати децентралізовану малу генерацію та інтегруватися в європейський ринок.
У мирний час ці етапи розтягнулися б на десятиліття. Під час війни вони мають відбуватися синхронно.
Мільярд євро — але не один гаманець
Німеччина стала ключовим партнером України у відновленні енергосистеми. Утім, навіть відповідь на базове журналістське запитання «скільки саме передано?» перетворюється на складне розслідування.
Офіційні цифри постійно оновлюються. Якщо навесні 2026 року в Берліні звітували про понад 1,2 млрд євро двосторонньої допомоги, то напередодні нової зими Федеральне міністерство економіки та енергетики (BMWE) оголосило про черговий масштабний транш: через державний банк розвитку KfW виділяється ще близько 250 мільйонів євро на термінові ремонтні потреби.
«Для нас Україна — це не далека війна. Її безпека — це європейська відповідальність. Саме енергопостачання залишається фронтовою лінією цього протистояння, — наголосила федеральна міністерка економіки та енергетики Катерина Райхе. — Німеччина є найбільшим донором Фонду підтримки енергетики та допомагає Україні разом із німецьким бізнесом. Завдяки поставкам енергетичного обладнання вдалося відновити постачання для 1,4 мільйона людей».
Фото: Mykola Berdnyk/DW
Міністерка економіки та енергетики Німеччини Катеріна Райхе у Києві
Сукупний обсяг допомоги важко звести в один рядок, адже в німецькому бюджеті немає єдиної статті «на українське світло». Фінансування розподілене щонайменше між п’ятьма міністерствами, банком KfW, агенцією міжнародного співробітництва GIZ, службою технічної допомоги THW та прямими муніципальними програмами.
Головний і найбільш структурований інструмент — Фонд підтримки енергетики України (Ukraine Energy Support Fund, UESF) при Секретаріаті Енергетичного Співтовариства у Відні. З урахуванням вересневого траншу внесок Німеччини зріс із 560 млн до приблизно 810 мільйонів євро. Загалом цей міжнародний фонд акумулював понад 2,4 мільярда євро від більш ніж 35 партнерів, і Берлін забезпечує близько третини всіх надходжень.
Другий потужний канал — прямі позики та гранти системному оператору НЕК «Укренерго». За даними компанії, з 2022 року уряд ФРН через KfW надав їй понад 366 мільйонів євро на спецтехніку, високовольтне обладнання, антидроновий захист та будівництво інтерконекторів. Сам KfW оцінює фінансування «Укренерго» у понад 450 млн євро, адже адмініструє і кошти Євросоюзу. Загальний же енергетичний портфель KfW Entwicklungsbank в Україні сягає 868 мільйонів євро.
Фото: Посольство Німеччини в Києві / Deutsche Botschaft Kyjiw
Трансформатор наданий Україні теплоелектростанцією Rheinhafen у Карлсруе та доставлений до України за підтримки Німецького товариства міжнародного співробітництва (GIZ) в Україні.
Третій напрям — GIZ (Німецьке товариство міжнародного співробітництва). Лише за прямими закупівлями 2024–2025 років агенція надала обладнання на понад 54 млн євро: понад 120 когенераційних установок, 26 модульних котелень, 160 трансформаторних підстанцій та 140 промислових систем накопичення енергії. Окремо GIZ доставила українським громадам понад 22 тисячі одиниць техніки, переданої німецьким приватним бізнесом як гуманітарна допомога (зокрема, 18 тисяч сонячних панелей та майже двісті трансформаторів).
Четвертий канал — THW (Федеральна агенція з технічної допомоги): близько 170 млн євро, понад 1 700 верифікованих потужних генераторів, спецтехніка для ДСНС та мобільні станції очищення води.
Читайте такожВіталій Токар, старший диспетчер Укренерго: «Не можемо взяти більше електрики з Європи через пошкоджені мережі»
Додайте сюди проєкти фізичного захисту Рівненської та Південноукраїнської АЕС, обладнання від німецьких операторів мереж Amprion, TenneT, TransnetBW і 50Hertz — і загальна сума перевищить будь-які консервативні звіти.
Чому цифри не сходяться в єдиний баланс? Тому що кожне відомство веде власний облік: хтось фіксує підписані зобов’язання, хтось — фактично списані кошти, а хтось — балансову вартість «заліза». Керівник підрозділу підтримки української енергетики Секретаріату Енергетичного Співтовариства Адам Балог визнає: «Ми також не бачимо всієї картини повністю».
Для донорів це питання координації та звітності. Для українського споживача — чи з’явиться взимку струм у розетці.
Фото: enneT
Обладнання TenneT
«Ми ніколи не переказуємо гроші авансом»
Восени 2025 року в українському енергетичному секторі спалахнув гучний корупційний скандал за участю високопосадовців. Для західних партнерів це стало моментом істини.
«Корупційні скандали жодним чином не сприяють довірі, — стримано, але жорстко коментує керівник представництва KfW в Україні Лоренц Гесснер. — Як фінансова установа, головним клієнтом якої є Федеральний уряд Німеччини, ми надзвичайно чутливо ставимося до таких питань. Це прямі репутаційні та фінансові ризики».
Але показова не стільки реакція, скільки фінансова архітектура, яку збудували німці. За словами Гесснера, «ми ніколи не передаємо всю суму фінансування одержувачам авансом. Ми здійснюємо прямі платежі підрядникам — і лише після фактичного підтвердження завершення робіт. Ми не спрямовуємо кошти через державний бюджет України для подальшого перерозподілу, а працюємо виключно напряму з підприємствами».
Фото: wirtschaft-entwicklung.de
керівник представництва KfW в Україні Лоренц Гесснер
Читайте такожРосія хоче відрізати Київ від енергосистеми країни. Але Кремль стрімко втрачає козирі
Цікаво, що у свіжому рішенні про виділення 250 мільйонів євро Берлін офіційно висунув зустрічну вимогу: підтримка через UESF безпосередньо прив’язується до дотримання стандартів корпоративного врядування (Corporate Governance) українськими державними енергокомпаніями та жорсткого комплаєнс-контролю з боку KfW.
У Відні, де розташований Секретаріат енергетичного співтовариства, процедури вибудувані не менш жорстко. Фонд залучає незалежного міжнародного закупівельного агента, тому тендери формально проходять поза системою українських публічних закупівель ProZorro.
«Там, де взагалі немає бюрократії і все відбувається миттєво, часто виникає корупція, — пояснює Адам Балог. — Якщо поглянути на гучні кримінальні провадження в секторі, то майже завжди йдеться про закупівлі за класичними державними процедурами. Ми не можемо дозволити собі таку модель».
Зворотний бік цієї медалі — закритість інформації. Донори та Міненерго свідомо засекречують точні специфікації контрактів, обсяги поставок і географію об’єктів з міркувань фізичної безпеки. Антикорупційний захист спрацював, проте платою за це стала майже повна непрозорість процесів для українського суспільства.
Прифронтові громади: техніка на один день
Місто Білопілля на Сумщині — за десять кілометрів від кордону з РФ. Інфраструктура громади розстрілюється росіянами прицільно.
Фото: Сумська ОВА
Ракетний удар по Білопіллю, 22 червня 2026 року.
Міський голова Юрій Зарко розповідає, що під удари системно потрапляють трансформатори, насосні станції, комунальні автобуси й навіть ремонтні машини. Станції першого підйому води винесені майже до самого кордону. Навіть маючи дизель-генератор, чергова бригада не може виїхати для його запуску: небо контролюють ворожі FPV-дрони, які полюють на цивільні автівки.
Обидва службові автомобілі мера вже розбиті дронами, пересуватися доводиться пішки або велосипедом. Один із потужних генераторів, переданих у громаду через GIZ, росіяни знищили прямим влучанням за лічені дні після доставки; інший вцілів завдяки натягнутій антидроновій сітці.
«Нам потрібні не громіздкі промислові агрегати, які неможливо заховати, а мобільні станції від 10 кВт, які можна за хвилину завантажити в пікап і швидко перевезти на інший об’єкт», — пояснює мер.
У сусідній Хотінській громаді більшість населення евакуйована, проте місцеве самоврядування продовжує роботу. Її очільник Микола Торяник наголошує: генератор чи зарядна станція тут тримають не просто окрему будівлю — вони дають змогу зберегти громаду як функціональну інституцію.
У KfW цю трагічну дилему визнають відверто: вибір пріоритетів повністю покладений на українську сторону, а ризик знищення майна на прифронтових територіях залишається колосальним. Але альтернатива — залишити людей без базових послуг взагалі.
Тростянець і Монтабаур: горизонтальна модель
На тлі повільних процедур великих міжнародних фондів найбільш життєздатними виявилися прямі партнерства «громада — громаді».
Фото: Суспільне
Атака на Тростянець 17 червня 2026 року
Місто Тростянець на Сумщині, яке пережило важку окупацію та регулярні обстріли, знайшло опору в німецькому містечку Монтабаур (земля Рейнланд-Пфальц). Зв’язок налагодився без участі міністерств: уродженка Тростянця Наталія Штрефлер прийшла до мерії Монтабаура з фотографіями руйнувань рідного міста.
Німецька сторона відреагувала миттєво. Тодішня міська голова Габі Віланд повезла мера Тростянця Юрія Бову до місцевого будівельного гіпермаркету і за власний кошт придбала перший бензиновий генератор та інструменти. Згодом співпраця масштабувалася: за підтримки партнерів та фондів Engagement Global і GIZ на двох дитсадках і будівлі міськради встановили дахові сонячні електростанції.
Три локальні СЕС уже виробили понад 80 МВт·год, заощадивши міському бюджету 1,1 млн гривень. У 2026 році Монтабаур доставив ще 500 перевірених уживаних сонячних модулів: їх змонтували на даху міської лікарні, додавши потужний генератор.
Фото: trostyanets.info
Сонячні електростанції Тростянецької громади заощадили понад 1 млн грн за півріччя
Секрет успіху Тростянця простий: місто не чекало, доки німці оплатять «під ключ» усі послуги, а саме виділило кошти на кабелі, інвертори та металоконструкції й миттєво звітувало за кожен крок. Допомога завершилася не підписанням протоколу, а появою напруги в мережі лікарні.
За даними Асоціації міст України (АМУ), наразі діє понад 270 прямих партнерств між українськими та німецькими містами. Експерт АМУ Олег Гарник підкреслює: децентралізований формат дозволяє розв’язувати проблеми оперативно, оминаючи бюрократичні лабіринти центральних урядів.
Утім, цей канал натрапляє на іншу перешкоду — відставання нормативної бази. «За три роки муніципалітети пройшли модернізаційний шлях десятиліть. Проте українське законодавство не встигає за цими темпами, створюючи юридичні колізії навколо передачі й підключення обладнання», — наголошує Гарник.
Чому центральний фонд не бачить малих міст?
Виникає закономірне запитання: чому громади змушені шукати генератори у будівельних супермаркетах Баварії чи Рейнланд-Пфальцу, якщо у спільному Фонді UESF акумульовано понад два мільярди євро?
Відповідь Адама Балога ламає романтичні ілюзії: «Ми працюємо виключно з переліком верифікованих бенефіціарів (eligible entities), який формує Міністерство енергетики України. Історично туди входить лише дуже обмежене коло муніципальних підприємств. Ми не постачаємо обладнання більшості громад не тому, що не хочемо, а тому, що не маємо права діяти без прямого схвалення української профільної робочої групи».
Читайте такожГрафіки повернулися, похолодання може не допомогти. Чому ситуація зі світлом значно погіршилася
Фото: ebrd_official/instagram
Відновлене обладнання компанії «Укренерго» за підтримки EBRD
Найбільший і найбільш прозорий фінансовий механізм заточений під системні об’єкти — магістральні підстанції, газотранспортну систему, ТЕС та великі розподільчі вузли. Місцевий рівень — школи, невеликі лікарні, сільські водоканали — традиційно опиняється поза увагою урядового переліку.
Фонд готовий зайти в муніципальний сектор, якщо український уряд внесе комунальні теплокомуненерго до списку пріоритетів і надасть чіткі технічні завдання. Проте поки цього немає, велика та мала допомога функціонують як два паралельні світи, що майже не перетинаються.
Парадокс інвертора: що відбувається після розвантаження фури
В одному з корпусів Рівненської обласної клінічної лікарні енергоменеджер Анатолій Коваль демонструє сучасний 100-кіловатний інвертор до сонячних батарей. Обладнання медзаклад отримав безкоштовно. Проте його введення в дію стало квестом: кошти на монтажні роботи, кріплення та фахівців довелося відшукувати самостійно з внутрішніх резервів. Частина панелей пролежала на складі роками.
Головна технічна проблема з’ясувалася згодом: установлений інвертор є суто мережевим. Поки в енергомережі міста є напруга, сонячна генерація знижує споживання лікарні. Як тільки стається аварійне відключення і струм зникає — інвертор автоматично вимикається задля безпеки мережі. Автономно працювати корпус не може — для цього потрібні дорогі промислові акумулятори (BESS) та автоматика вводу резерву.
Одеський експерт з енергоефективності Євген Філіпов зазначає, що подібна картина типова для всієї країни: «У нас на одного завгоспа часто “вішають” високотехнологічну сонячну станцію, дизель-генератор, акумуляторний блок і радянську внутрішню електропроводку, яка не витримує пікових навантажень. Просто привезти обладнання — це заледве 30% справи. Потрібні фахівці, адаптована проєктна документація та сервісні контракти».
Фото: Зоряна Стельмах
Володимир Кудрицький
Колишній голова правління НЕК «Укренерго» Володимир Кудрицький поділяє всю міжнародну підтримку на дві категорії: «По-перше, структурована допомога (лінія KfW / Укренерго) — чітке ТЕО, попереднє проєктування, стовідсоткове влучання у технічні потреби підстанцій та магістралей. По-друге, низхідна, менш скоординована допомога громадам — ситуативне передавання техніки без аналізу спроможності її змонтувати та утримувати».
Через брак кадрів та грошей на інсталяцію значна кількість переданих дизельних генераторів і міні-ТЕЦ місяцями стоїть законсервованою. Координатор Організації Об’єднаних Націй з промислового розвитку (UNIDO) Стефан Сікарс висловлюється ще категоричніше: «Хаотичне купування генераторів та їх розпилення там, де немає фахівців для монтажу, веде до марнування коштів. Гроші просто розчиняються».
Конфлікт інтересів: німецькі гроші — «чуже залізо»
Найгостріша суперечка в німецько-українських енергетичних відносинах точиться довкола питання: чиє обладнання купується за кошти донорів?
Комітет східноєвропейських економічних відносин (Ost-Ausschuss der Deutschen Wirtschaft), що об’єднує сотні промислових гігантів ФРН включно з Siemens Energy, дедалі голосніше заявляє про дискримінацію європейських виробників.
«Німецькі компанії беруть участь у міжнародних тендерах, але рідко потрапляють навіть у першу п’ятірку через формальний критерій найнижчої ціни, — коментує регіональна директорка асоціації Олена Окуліч. — Натомість нерідко контракти виграють виробники з Китаю чи Індії. Виникає парадокс: Німеччина дає сотні мільйонів євро безповоротної допомоги, але німецька промисловість практично витіснена з цих замовлень».
В асоціації також висловлюють занепокоєння якістю демпінгової продукції та підозрюють, що на деяких торгах під виглядом нових агрегатів пропонують відновлене вживане обладнання з коротким строком служби.
Читайте такожБез відключень улітку. Що рятує енергетику в період аномальної спеки і чи допоможе це взимку
Фото: Посольство Німеччини в Києві / Deutsche Botschaft Kyjiw
Потужний трансформатор переданий Німеччиною для стабілізації енергосистеми на тлі триваючих атак Росії .
У Відні ці звинувачення відкидають: закуповується лише нове обладнання, а ціна й строки поставки — це базові вимоги захисту коштів міжнародних платників податків.
Українські ж енергетики дивляться на це через призму виживання.
«Уявіть ситуацію: внаслідок ракетного удару розбито автотрансформатор, знеструмлено 300 тисяч родин, — пояснює Володимир Кудрицький. — У компанії є вибір: купити сертифікований аналог в Азії за 2 мільйони доларів з поставкою через п’ять місяців чи замовити німецький за 6 мільйонів і чекати півтора-два роки, бо європейські заводи перевантажені замовленнями. В умовах війни вибір беззаперечний. Краще взяти п’ять трансформаторів і врятувати міста взимку, ніж чекати на два бездоганних німецьких агрегати».
Кошти фонду UESF є незв’язаними (untied), тобто не прикріпленими до обов’язкового виробника з країни-донора. Але напруга зростає.
Берлін відреагував на невдоволення власного бізнесу: в останньому рішенні BMWE про виділення 250 млн євро прямо зазначено, що KfW отримав завдання активно сприяти залученню саме німецьких постачальників до ланцюгів закупівель.
Гонка з часом: півтора року на трансформатор
Головний ворог відновлення — промисловий календар. Від моменту формування потреби українським підприємством до прибуття обладнання на об’єкт минає від 12 до 18 місяців. Узгодження технічного завдання, оголошення торгів, виготовлення на заводі (промислові трансформатори та газові турбіни ніхто не тримає на складі) і доставка займають час кількох зим поспіль.
Експерт з донорських програм Денис Прусаков зауважує: «У мирний час заміна газової турбіни триває до п’яти років. Ми намагаємося стиснути в місяці процеси, які на світовому ринку займають роки. До того ж планета переживає глобальний енергетичний перехід: черги на силове обладнання в провідних виробників розписані на роки вперед».
Щоб розірвати це замкнене коло, німецька сторона передбачила в новому пакеті допомоги створення «стратегічного резерву критичних запчастин». Замість того, щоб чекати прильоту ракети й лише потім оголошувати кількамісячний тендер, ключові вузли замовлятимуть наперед, створюючи буферні склади в безпечних хабах (зокрема на території Польщі).
Північна Салтівка: підстанція як ціль
Харків. Мікрорайон Північна Салтівка. Багатоповерхівка зі зрізаною вибухом зовнішньою стіною: на кухні шостого поверху досі дивом стоять банки із закрутками.
Фото: Дмитро Пруткін
Північна Салтівка, травень 2024 року
За сто метрів — розбита трансформаторна підстанція. Вона мала живити новий комфортний район. У сучасній війні вона перетворилася на магніт для російського високоточного залізяччя.
Централізована радянська енергосистема із гігантськими підстанціями та ТЕС є вкрай вразливою. Водночас саме надлишкова міцність радянських мереж, розрахованих на важку індустрію, досі рятує Україну: пошкоджені лінії вдається дублювати через резервні схеми. Проте цей запас міцності закінчується.
Професор Геннадій Рябцев переконаний: справжній вихід полягає у переході на так звані «енергетичні соти» — острівні кластери розподіленої генерації (газопоршневі міні-ТЕЦ, сонячні станції, промислові акумулятори), керовані сучасними цифровими Smart Grid системами. Якщо ворог вибиває один елемент, місто не занурюється в темряву.
Проте єдиного узгодженого державного плану такого переходу досі бракує. Громади діють хаотично, без синхронізації з планами операторів розподілу.
Цеглина на газовій конфорці
У коридорі київської квартири моєї знайомої лежить звичайна будівельна цеглина.
Під час важких відключень минулих зим її клали на конфорку газової плити, розжарювали, а потім обережно переносили в спальню, аби хоч трохи зігріти кімнату. Пластикові пляшки наповнювали гарячою водою й клали під ковдри дітям. Навесні цеглину прибрали з плити, але не викинули. Вона чекає нового сезону.
Фото: Oksana Parafeniuk/The New York Times
Родина Гончаруків намагаюється обігріти свою квартиру, розігріваючи цеглину й каструлю з водою на газовій плиті, Київ, січень 2026
Читайте такожДуже дивні рішення. Хаос управління, який може зірвати підготовку до наступної зими
Енергетична безпека в урядових меморандумах вимірюється сотнями мільйонів євро, кубометрами палива та мегаватами встановленої потужності. Але для звичайного громадянина вона зводиться до простих речей: чи потече вода з крана на дев’ятому поверсі, чи працюватиме вентилятор у дитячій реанімації та чи буде тепло в оселі під ранок.
Німецькі мільйони критично важливі — без них українська енергосистема навряд чи втримала б удари останніх років. Проте ефективність допомоги вимірюється не тільки нулями у номіналах виділених чеків.
***
Цей матеріал було підготовлено в рамках проєкту, профінансованого Європейським центром журналістики через гранти Німеччини на офіційну допомогу розвитку. Ця програма реалізується Фондом Гейтса.
This project was funded by the European Journalism Centre, through the Official Development Assistance Germany Grants. This programme is powered by the Gates Foundation.